Спогади 92-річної Анастасії Бірук, яка пережила голод

Народилася жінка у грудні 1928-го. Розповідає, як із молодшим братом пережили голод.

Анастасія Бірук, пережила голод: “Ми на печі сидимо всі, а мати ходить по хаті. Ходять якість люди просять. Хтось прийшов,- каже до матері, дайте що небудь у рот положити.  А мати каже, що нема нічого. Він каже: он у вас лушпайки під лавою.”

Найважче було перезимувати, каже жінка.

Анастасія Бірук, пережила голод: “Мати спече у печі велику половинку гарбуза. Добрий такий був. Я тепер пам’ятаю той смак, пекли цукровий буряк, а зимою різали на скибочки і варили, бо цукру не було. Зимою їли макуху.  Батько по такому кусочку макухи давав і сік із буряка цукрового пили. Як діждалися що цвіте акація – то ми так ту акацію їли, а акація солодка.”

Каже, без сліз згадувати ті часи не може. Люди пухли та вмирали із голоду. В її родині голод забрав двох тіток. Після голодомору – війна, продовжує Анастасія Бірук. 2 роки і 7 місяців дівчам працювала на примусових роботах у Німеччині. Коли повернулася в Україну, пережила ще один голод - повоєнних років. Після навчання у медичному коледжі у місті Лубни Полтавської області працювати направили на Волинь. Тут, говорить, зустріла свою долю. Як сімейну реліквію зберігає 100-літні мамині рушники. Анастасія Бірук разом із чоловіком Петром прожили в парі майже 70 років. Розповідають - сил та бадьорості їм додає чай із лікарських трав, які влітку заготовляють на дачі. 92-річна пенсіонерка Анастасія Бірук розповідає: щодня молиться за майбутнє України.

Анастасія Бірук, пережила голод: “А за Україну – то треба боротися самому, бо за нас того робити ніхто не буде. Щоб не було стільки біженців, переселенців, щоб люди жили у своїх домівках. Треба миру над головою. І щоб не було війни проклятої.”