Новинарі Суспільного Волині готові до роботи за будь-яких умов: шефредакторка Лариса Літвицька

Другий місяць Волинська філія Суспільного працює в умовах карантинних обмежень. На передовій – інформаційники UA: ВОЛИНЬ. Про роботу новинарів в умовах карантину, найбільші виклики і досягнення ми розпитали у шефредакторки новин суспільного мовника Волині Лариси Літвицької.

Чи була готова команда до роботи в таких умовах?

«Ще два роки тому, в перший місяць своєї роботи на Суспільному Волині, я б задумалася над цим запитанням. Тепер впевнено кажу, що новинарі готові до різних умов і обставин. Наші журналісти  можуть працювати онлайн (приміром, «стрімити» на сторінці у Фейсбук)  з будь-якої важливої події, у разі потреби зніматимуть на усі підручні засоби, шукатимуть героїв, збалансовуватимуть інформацію, будуть об’єктивними, готові з місця події увімкнутися  в ефір новин. Перевірено»,— посміхається Лариса.

 

 

Що було зроблено в першу чергу?

«У першу чергу на філії подбали про безпеку в «нюзрумі»: менеджерка Людмила Гетманчук забезпечила засобами захисту. Одразу придбали кварци і усе необхідне для дезінфекції. Згодом щось докуповували самі, центральна дирекція забезпечила спеціальними костюмами для зйомки. Маски-рукавички гумові, окуляри, антисептики – усе це не лише є, а й активно і правильно використовується. В перші дні це було своєрідним ритуалом: «кварцуємося» от так, провітрюємо от так, а руки миємо не менше 30 секунд. Нині такі речі відбуваються автоматично, до карантину, на жаль, звикли. Новинарі не можуть працювати дистанційно, намагаємося мінімізувати перебування людей в приміщенні. На даний момент усі в колективі – здорові.  Для мене це – найважливіше»,— стверджує Лариса Літвицька. 

 

 

Чи не помічаєте втоми, професійного чи емоційного вигорання колег? Як мотивуєте?

«Робота у новинах – специфічна. Ти або кайфуєш від цього і займаєшся цим, або це абсолютно не твоє. Знаю, бо сама віддала новинам більшу частину свого професійного життя. Тому тут має бути не мотивація від когось, а самомотивація розкрутити певну тему, зуміти розповісти глядачеві доступно, збалансовано, чітко і правдиво, без зайвої «водички»,— констатує шефредакторка.

Кількість інфоприводів і подій значно скоротилась. Зменшилась і кількість виїздів у райони. Чим наповнюєте випуски?

«Кількість інфоприводів, дійсно, зменшилась. Теми, переважно, карантинні, але їх не бракує. Люди пишуть на електронку, на сторінки соцмереж, телефонують. Гірша ситуація із записом інтерв’юерів. Якщо, до прикладу, потрібен медик з інфекційної лікарні, вважаю доцільним записати фахівця скайпом чи телефоном, або в інший безконтактний спосіб. Безпека — в першу чергу»,— розповідає очільниця ньюзруму.

 

На людей зараз спрямовані величезні потоки суперечливої, а інколи відверто неправдивої інформації. Журналісти окремих видань нерідко подають «сенсаційні» неперевірені новини. Як дотримуєтесь балансу між першістю і достовірністю?

«Перевірка інформації з кількох джерел. Обов’язкове посилання на конкретну особу чи не в кожному реченні – так працює Суспільне. Окрім балансу, доступності, точності... Це - правильні вимоги і, не побоюся цього сказати, здорові. Цими днями мали випадок, коли частина місцевих інтернет-видань подала важливу для волинян інформацію без підтвердження. Хтось передрукував у когось, підхопили центральні ЗМІ. Ми зробили це на 10 хвилин пізніше, але з посиланням на конкретного фахівця й новина було іншою, інформація розгорнутою, з поясненням. Іноді, аби написати два абзаци, кореспондент обдзвонить до десятка людей, напише іще й запит інформаційний. Мета одна – не гнатися за першістю, розказати точно», — запевняє Лариса.

 

 

Найскладніший матеріал карантинного періоду?

«Це, швидше за все, сюжет з волинського кордону, міжнародного пункту пропуску «Ягодин». Повернення українців додому в передвеликодні дні. Для людей підготували готель для обсервації, жодна людина (у день знімання) не погодилася там лишитися. На роботі оцінювала сюжет з професійної точки зору – чи є баланс, чи усім дали слово… Вдома дивилася випуск і цей матеріал мене «вбив», як глядача», — згадує журналістка.

 

А найпопулярніший?

«Усі матеріали коментовані в соцмережах. В останні дні найяскравішим став уривок «антикоронавірусного» танцю медиків одного з луцьких комунальних закладів медицини. Ми, з їх згоди, виклали частину танцю і коментар на свою сторінку у ФБ. Теплих коментарів було дуже багато, була і критика. Але, думаю, кожна емоція має право на життя»,— розмірковує шефредакторка.

 

Як швидко новина потрапляє на діджитал платформи?

«Новина найперше потрапляє на сайт і сторінку Суспільного Волині у facebook, у наші спільноти у Вайбер і Телеграм. Потім уже в найближчий за часом радійний чи ТБ випуски новин. Але, звісно, ймовірна новина стає новиною на Суспільному лише після підтверджень причетних осіб», — каже Лариса.

 

Крім телерадіо- і діджитал платформ Волинська філія нещодавно створила у фейсбуці загальнодоступну групу Волинь на карантині. Хто і чим наповнює сторінку, стежить за публікаціями, перевіряє на достовірність?

«Наповнюють усі – і кореспонденти, і ранківці, і редактори «Теми дня», і радійники, і продюсери. В перший тиждень свого існування на сторінку «Волинь на карантині» підписалося півтисячі людей. Охочі додаються щодня. Сподіваюся, там їм цікаво. В групі не лише наші матеріали, дописи, а й матеріали колег з волинських ЗМІ. Люди коментують, запитують, чомусь тішаться, чомусь обурюються. Це право глядача-слухача – бути емоційним. З коментарів волинян часто можна взяти якусь тему у розробку. Новинарі – уважні»,— підсумовує Лариса Літвицька.