Волинські учасники "живого ланцюга єднання" 1990 року розказали, як це було

З нагоди 100-ліття Злуки Західноукраїнської-народної республіки і української народної республіки кореспонденти Суспільного зустірлися із організаторами «живого» ланцюга єднання зі Львова до Києва 21-го січня 1990 року. З Михайлом Тиским і Геннадієм Кожевніковим зустрілися на Театральному майдані Луцька.  Чоловіки кажуть: 29 років тому на цьому місці організовували збір людей для участі у «живому ланцюгу» . Тоді, у січні 1990-го, на сесії Великої Ради Руху  у Києві таким чином вирішили відзначити 71-шу річницю Злуки Західноукраїнської народної республіки і Української народної республіки.

Михайло Тиский, кандидат історичних наук, організатор "Ланцюга єдності" (1990 р.): «Біля восьмої години вже почали люди приходити, стали під’їздити автобуси. Це нас втішило: один приїхав з Горохова, дургий – із Нововолинська, з Володимира. Потім люди приходять. В 9-й площа заповнена повністю».

Люди, які зібралися з Луцька, рушили на Рівне, каже Геннадій Кожевніков, один із організаторів «живого ланцюга» єднання від Львова через Рівне до Києва у 1990-му році. Тоді, за задумом, ланцюг не проходив через Луцьк,  волиняни приєдналися до нього у Рівному.

Геннадій Кожевніков, співорганізатор «Ланцюга єдності» (1990 р.):«Волинь, до речі, закривала ділянку досить потужну. Це від самого Рівного до Гощі. І людей на цих ділянках, як так скажу, люди стояли щільно. В інтернеті є фотографії цього ланцюга. І влада уже допомагала, я маю на увазі – місцева, не київська, бо уже розуміли до чого це усе рухається. Були виділені автобуси для цієї акції, заправлені».

Михайло Тиский, кандидат історичних наук, організатор "Ланцюга єдності" (1990 р.):  «Ми там в 12-й годині стали, прапор і мали листівки кожен і приходить там з села і питає: «А що це таке? Чого? У нас радіо нічого не каже, телебачення нічого не каже? Ми листівку даємо, даємо. О! і люди так цікавилися».)

Після «живого» ланцюга волиняни повернулися на Замкову площу у Луцьк.

Михайло Тиский, кандидат історичних наук, організатор "Ланцюга єдності" (1990 р.): «Був зачитаний четвертий універсал Центральної ради, де практично знову пролунали вимоги до незалежності України. Влада побачила, що народ – це сила і людям уже набридло терпіти цю радянську структуру».

А це - члени братства ОУН-УПА Волині. 10 років, вже за часів незалежної України, Василь Кушнір очолював це братство. Колишній репресований Ростислав Кушнірук  керував хором ветеранів УПА «Посвіт». Історія упівської родини Ананія Добровольського із Рожищ, яку радянська влада вивезла в Сибір - лягла в основу книги Надії Гуменюк «Янгол в сірому». У кожного - свої спогади про день Соборності.

Ананій Добровольський, член братства ОУН- УПА: «То було при Польщі. Тоді клубів не було. Робили вистави  у  клунях. І мені запам’яталося, що мій брат говорив – до дня Соборності. Я ще тоді не розумів, що воно таке. Мені тоді 9 років було».

Ростислав Кушнірук, член братства ОУН- УПА: «При радянській владі за це отримаєш 10-15 років або Сибір. Бо коли організувався Народний рух  у 89 році, у 90 році широко і фундаментально відзначали під єдиним проводом Народного руху. Відзначали День злуки. Що стосується мене  і нашого «Посвіту», ми стояли від Гощі в сторону Житомира по тамтій трасі. Що пам’ятаю. Було дуже брудно. Після того сіли в автобуси і приїхали на замкову площу продовжувати мітинг».

Василь Кушнір, член братства ОУН- УПА: «Ще не було незалежної офіційної України. Коли був ланцюг – і ми були активними учасниками ланцюга. В єдності сила народу, Боже, нам єдність подай. Повністю підтримую ці слова».

 Леся Бондарук, представниця Українського інституту національної пам’яті: «Тепер ми можемо пишатися тим, що день злуки відзначається на державному рівні. Цього дуже довго не робилося. Ця сторінка була закрита, заборонена. Ми повернули собі і соборність , і державність України, і повернули собі справжнє свято, свято коли українці відзначають День Злуки».